Обійми сукуба, холодні та минучі

Оскільки йтиметься про мініатюрні жанри, доцільно згадати незвичайну збірку Томаса Бернхарда «Імітатор голосів». Численна кількість прозових текстів цієї збірки складаються з одного абзаца. Австрійський письменник, який виступає у збірці як нейтральний оповідач, сухим тоном викладає історію за історією як новину за новиною. Вони сповнені подекуди іронічного, подекуди ірраціонального, навіть дещо божевільного змісту. Підкреслений документалізм, беземоційність стороннього наглядача дистанціюють створену картинку від читача, що у свою чергу спонукає останнього на безжальну споглядальність. І це має свій ефект.

Перша збірка Лілії Черен «Обійми сукуба» містить 15 нарисів та новел, які надихають молодим невгамовним світосприйняттям та високою концентрацією свіжих ідей (до речі, для змісту збірки в принципі неважливо, куди ви поставите наголос у слові «обійми»).

            Твори позначені увагою авторки до внутрішнього світу людини, яка випробовує довкілля на наявність щирості та непідробного кохання. І на питання, можливе справжнє у цьому світі чи поза ним, оповідачка частіше відповідає: мабуть, поза ним.

Відомо, що зазвичай дебютні твори ідейно-тематичною насиченістю компенсують недоліки технічного виконання. Якщо ми потребуємо вільного дихання — рання творчість саме для цього. Збірка Лілії Черен є прямим доказом цієї тези. Її нариси відзначаються оригінальним кутом зору, а деякі новели сповнені атмосферної чуттєвості. Утім першим подекуди бракує точності та виразності висловлення, а другим — нетривіального підходу.

            Провідна тематика нарисів та новел: всесвіт — людина та її виявлення у ньому (нариси «Комарик», Скрегіт по каменю», «Ангел»), кохання, його ціна  («Холодна весна», «Убив», «Ще трішки часу»), крихкість та одночасно непорушність внутрішнього світу та почуттів, жінка в обіймах чоловіка («Новий день», «Вечірка», «Тірамісу, метелик і вино»). Надзвичайно проникливими та позначеними непідробністю почуттів є новели «По той бік снігу» (єдність на ментальному рівні сестри та брата) та «Вічне сяйво» (старий чоловік, життя якого закінчується разом зі смертю дружини; у новелі бринить стефанівський відчай).

У цілому для творів Лілії Черен характерні внутрішня динаміка, роздуми над тим, чим же має заповнити людина відведений їй на життя час. Маємо привабливе співвідношення: з одного боку, справжніх речей не так вже й багато у світі. А з другого — щойно ми починаємо вірити у те, що світ не таке вже й кепське місце, як виявляється, що тут уже хазяйнує смерть.

            Авторці вдалося продемонструвати володіння новелістичним мисленням, ефектом неочікування та визначитися із вельми перспективними темами на майбутнє. Книга стане у нагоді тим, хто з певних причин втратив чуттєвість до життя та оточуючих. Підвищує рівень серотоніну та дофаміну за принципом від зворотного.